Ейшишок: Знищення єврейської громади

Єврейська громада Ейшишока стала символом тих життів і спільнот, які були знищені під час Голокосту. Жителі містечка Ейшишок увічнені в експозиції «Вежа облич» Меморіального музею Голокосту в Сполучених Штатах.

Історично Ейшишок мав кілька різних назв, зокрема Ejszyszki (польською) та Eišiškės (литовською). Ейшишок — це назва міста мовою їдиш, яку зазвичай використовувала єврейська громада, що там жила. Сьогодні Ейшишкес розташований у Вільнюському повіті Литви, неподалік від литовсько-білоруського кордону. Однак на початку Другої світової війни ця територія була частиною Польщі.  

Ейшишок та прилеглі регіони мають тривалу історію різноманітності. Місто було мультиконфесійним, поліетнічним і багатомовним. Це частково пояснюється тим, що протягом останніх трьохсот років регіон неодноразово переходив з рук в руки.1Footnote 11 Історично цей край був домом для різних етнічних груп, які розмовляли багатьма різними мовами: білоруси, євреї, литовці, поляки, татари та інші. Це також був багатоконфесійний регіон, де проживали католики, євреї, мусульмани та православні християни.

До Голокосту Ейшишок вважався штетлом. Штетл — це слово мовою Їдиш, яке зазвичай описує невелике торгове містечко в Східній Європі з переважно єврейським населенням. Наприкінці дев’ятнадцятого століття населення Ейшишока становило приблизно 2000⁠–3000 осіб. На 70 відсотків воно було єврейським. Решта 30 відсотків жителів міста були переважно поляками, багато з яких були римо-католиками. В Ейшишоку та на його околицях більшість селян були етнічними поляками. Однак у регіоні жили литовці, татари та білоруси, які взаємодіяли з жителями Ейшишока.

Єврейська громада в Ейшишоку

Єврейська громада в Ейшишоку існувала задокументовано понад 250 років до Голокосту. У міжвоєнний період єврейська спільнота Ейшишока налічувала приблизно 2000 осіб. Точна чисельність населення коливалася внаслідок війни та еміграції. 

Для євреїв Ейшишока життя в містечку було тісно пов’язане з єврейською традицією. У місті діяло багато єврейських культурних організацій, освітніх закладів та благодійних товариств. Біля головної площі розташовувався синагогальний комплекс. У дворі синагоги (шульгойф) було два місця для вивчення Тори (старий і новий батей мідраш), а також ритуальна лазня (міква). Окрім того у місті була денна івритомовна школа. 

Економічне життя в Ейшишоку оберталося навколо ринкової площі та щотижневого базару, який проводився там щочетверга. На ринковій площі в центрі міста було багато міських крамниць і підприємств. Клієнтами були єврейські та польські городяни, а також польські селяни. Багато єврейських родин міста керували та володіли невеликими підприємствами, такими як пекарні, фотостудії, таверни та продуктові крамниці. Деякі євреї працювали шевцями, кравцями, ковалями, м’ясниками або в інших сферах послуг. Багато з цих підприємств зазнали труднощів у 1920-х і 1930-х роках. Економічна політика польського уряду в той час негативно впливала на єврейську комерцію та торгівлю.  

Хоча єврейська громада Ейшишока була згуртованою, але вона водночас ставала дедалі різноманітнішою. У 1920-х і 1930-х роках розвиток інфраструктури в регіоні дедалі частіше з’єднував Ейшишок із зовнішнім світом. У 1920-х роках польський уряд побудував асфальтоване шосе, яке проходило через Ейшишок. Єврейська родина керувала автозаправною станцією Shell у центрі міста, де заправлялися автобуси. У 1931 році в місті вперше з’явилась електрика.

Не всі члени єврейської громади Ейшишока поділяли однакові політичні погляди або релігійні підходи. Розбіжності між поколіннями та політичні суперечності, що спричиняли напруженість у багатьох країнах Європи та Північної Америки, також були помітні в Ейшишоку. Молодші покоління відходили від традицій штетлів. Багатьох приваблювало сучасне життя у великих містах і культурних центрах, таких як Вільна (Вільно/Вільнюс). Деяких навіть цікавили сучасні світські політичні рухи, як-от комунізм. 

Міжетнічні відносини в Ейшишоку

В Ейшишоку євреї не жили ізольовано від інших груп населення. Євреї та неєвреї в Ейшишоку жили поруч і щодня працювали разом. Багато людей мали близькі стосунки. Деякі польські селяни навіть тримали окремий посуд для єврейських відвідувачів, які дотримувалися вимог кашруту (тобто суворих дієтичних норм згідно з єврейським релігійним законом). 

Наприклад, Кабачники були однією з найвідоміших єврейських родин у місті. Вони керували шкіряною фабрикою та оптовим бізнесом з продажу шкіри. Багато їхніх працівників були поляками, зокрема покоївка, яка розмовляла з родиною на їдиш. Кабачники були дуже близькі з деякими польськими сім’ями в місті. Міріам Кабачник згадувала, 

Це було звичайне життя. Звичайне, приємне життя. Ми знали один одного. Це було по-дружньому. Ми були раді гостям. Ми ніколи не замикали дверей. Двері завжди були відчинені та незамкнені. І в нас було багато друзів серед неєвреїв. Їх завжди радо вітали в домі. І приходили до нас.2Footnote 22

Однак в Ейшишоку між окремими особами та групами також виникали труднощі. Взаємодія іноді супроводжувалася упередженнями та образами. Ці труднощі часто мали коріння в релігійних і класових відмінностях. Наприклад, у базарні дні між селянами та городянами часто спалахували бійки. Деякі з єврейських дітей згадували шкільні суперечки, в яких їхні польські однокласники використовували антисемітські висловлювання.

Друга світова війна змінила існуючі взаємини в Ейшишоку. Окупаційні війська нацьковували групи одну проти одної. У такий спосіб вони перевернули усталену етнічну та класову динаміку. Жорстокість нацистської окупації була особливо дестабілізуючою та руйнівною. 

Ейшишок і перебіг Другої світової війни

Друга світова війна почалася у вересні 1939 року з німецького вторгнення до Польщі. Два тижні потому Радянський Союз вторгся у східну Польщу та окупував її. До цього окупованого радянською владою регіону входив і Ейшишок. У жовтні 1939 року Радянський Союз передав Ейшишок і прилеглий регіон Литві. 

Ейшишок як литовське прикордонне місто (1939–1940)

Починаючи з жовтня 1939 року, Ейшишок знаходився на території Литви. Він був розташований всього за кілька кілометрів від кордону між Литвою та окупованою Радянським Союзом Польщею. 

Як прикордонне місто, Ейшишок слугував транзитним пунктом для єврейських біженців. У той час євреї та інші люди все ще могли втекти з Польщі, окупованої Німеччиною та Радянським Союзом, через Литву. Багато людей перетинали кордон нелегально, уникаючи литовської прикордонної поліції. Місцеві селяни часто переправляли біженців через кордон до Ейшишока, а потім до Вільно. Ці біженці потребували їжі, житла та орієнтирів, куди рухатися далі. Рабин Ейшишока, Шимен Розовський, створив комітет для надання їм допомоги. 

Євреї Ейшишока дізналися від цих біженців про переслідування євреїв нацистами в окупованій німцями Польщі.

Окупація Литви Радянським Союзом (літо 1940 – червень 1941)

Улітку 1940 року Радянський Союз вторгся в Литву та анексував її. Це означало, що Ейшишок знову опинився під радянським контролем. Радянська влада трансформувала адміністрацію Литви, поставивши комуністів при владі на регіональному та місцевому рівнях. Радянська влада вислала тисячі людей до Сибіру.

Як комуністична держава, Литва під радянським контролем виступала проти релігії та вільного підприємництва. Новий уряд запровадив жорсткі заходи проти багатьох людей в окупованій Литві, включаючи євреїв і неєвреїв. Комуністична влада націоналізувала приватну власність. В Ейшишоку деякі заможніші мешканці таким чином втратили свої підприємства і житло. Уряд також закрив деякі релігійні заклади. 

В Ейшишоку місцеві євреї, які підтримували комуністів, втілювали цю політику у своїй спільноті. Вони змусили рабина Розовського виселитися зі свого будинку і закрили івритомовну денну школу. Однак синагога залишалася відкритою, і громада продовжувала святкувати релігійні свята. 

У Литві багато євреїв і неєвреїв відмовлялися приймати радянський контроль. Вони виступали проти політики націоналізації, яку провадила нова комуністична влада. Деякі литовці звинувачували євреїв у радянській політиці. Радянська окупація породила нові образи, що часто ґрунтувалися на старих упередженнях.

Німецька окупація Литви (червень 1941–1944)

22 червня 1941 року нацистська Німеччина напала на Радянський Союз, в тому числі на окуповані радянською владою Польщу та Литву. Нацисти проводили жорстоку кампанію проти комунізму та страчували людей, які працювали на радянських окупантів. Багато литовців раділи завершенню радянської окупації та сподівалися на відновлення незалежної Литви.  

Деякі литовці-антикомуністи вітали прихід німецьких військ. Нещодавно сформовані литовські націоналістичні ополчення згодом приєдналися до німецької кампанії проти комуністів. У деяких випадках ці ополченці також нападали на євреїв і влаштовували погроми. Німецька пропаганда заохочувала литовців звинувачувати євреїв у радянському правлінні, а німецька влада ініціювала багато погромів. 

У серпні 1941 року нацисти встановили німецьку цивільну адміністрацію в окупованій Литві. Німці призначали литовців на багато адміністративних посад. 

Німецька окупація Ейшишока

Фото

Івритомовна школа в Ейшишоку (Фото)

Учні та вчителі відзначають офіційне відкриття Івритомовної школи в Ейшишоку. У вересні 1941 року німецька айнзацкоманда 3 та литовські допоміжні сили вчинили масове вбивство євреїв в Ейшишоку, знищивши більшість жителів міста.

Джерело:

• United States Holocaust Memorial Museum, courtesy of The Shtetl Foundation

• Переглянути архівні документи

Наприкінці червня 1941 року німецька армія прибула до Ейшишока. Але вони пробули там лише кілька тижнів. 

Коли військові залишили місто, цивільна німецька окупаційна адміністрація взяла контроль над містом та прилеглим регіоном. Як і в багатьох інших частинах Європи, німці для управління покладалися на місцеві системи і колабораціоністів. Таким чином, німці командували Ейшишоком, але серед їхніх місцевих представників були й литовці. 

Німецькі окупаційні війська в Ейшишоку піддавали євреїв примусовій праці, насильству та публічному приниженню. Вони вимагали від євреїв носити пов’язку із зіркою Давида. Вони принижували релігійних єврейських чоловіків, обрізаючи їм бороди. Вони заборонили євреям ходити тротуарами. Німці також змусили євреїв Ейшишока віддати свої цінності. 

Крім того, німці наказали створити в Ейшишоку єврейську раду (юденрат). Рада мала забезпечувати реалізацію німецької політики. Її члени також мали забезпечувати виконання вимог окупантів щодо примусової праці. Серед інших обов’язків, єврейська рада мала постачати німецьким окупантам продукти харчування.        

Масове вбивство євреїв в Ейшишоку, вересень 1941 року

Голокост в Ейшишоку був частиною більш масштабної історії Голокосту у Литві. Нацисти здійснювали масові вбивства євреїв у Литві шокуюче швидкими темпами. На час нацистської окупації в Литві проживало близько 200 000 євреїв. Лише за шість місяців німці за допомогою литовських колабораціоністів убили 150 000 євреїв. 

Німецький підрозділ СС і поліції під назвою айнзацкоманда 3 організував багато масових убивств в окупованій німцями Литві. Зокрема, вони влаштували масові вбивства євреїв у громадах навколо міст Ковно (Каунас) і Вільно. Айнзацкоманда 3 був невеликим підрозділом і не міг вчиняти масові вбивства самотужки. Вони вербували членів литовських націоналістичних ополчень у допоміжні підрозділи. Зазвичай саме ці підрозділи здійснювали масові вбивства під наглядом німців.

Серед убитих в окупованій німцями Литві влітку та восени 1941 року були євреї з Ейшишока. 

Прелюдія до масових убивств

У вересні 1941 року айнзацкоманда 3 та її литовські допоміжні підрозділи почали масові вбивства поблизу Ейшишока. 

Місцеві селяни попередили євреїв Ейшишока про те, що відбувається. Вони розповіли їм, що масові вбивства євреїв відбуваються в сусідніх містах, зокрема в місті Варена 10 вересня 1941 року. Варена знаходилась лише за 32 кілометри на захід від Ейшишока. Хоча деякі євреї не зважали на ці попередження, рабин Розовський сприйняв їх серйозно. Розовський скликав нараду. Він закликав єврейську спільноту взяти до рук зброю для самозахисту. Серед єврейських мешканців панували вагання та розбіжності щодо найкращого способу дій.

Менш ніж за два тижні масові вбивства дійшли до Ейшишока. 

Неділя, 21 вересня 1941 року: Облава

Неділя, 21 вересня 1941 року була напередодні Рош га-Шана, єврейського Нового року, одного з найсвятіших днів в іудаїзмі. 

Того ранку в місті з’явилися оголошення. Німецька адміністрація наказала євреям Ейшишока здати решту цінностей та ввечері зібратися в синагозі. У місті з’явилися озброєні незнайомці. Багато євреїв намагалися сховати свої цінності, знайти надійні схованки та переконати близьких тікати. 

Пізніше того ж дня литовська допоміжна поліція провела облаву на євреїв Ейшишока. Вони змусили євреїв піти до синагоги та батей-мідрашу (місць, призначених для вивчення Тори). Деякі євреї проігнорували наказ і спробували втекти або сховатися у своїх неєврейських сусідів, співробітників та друзів. Литовські допоміжні підрозділи оточили місто. Вони намагалися завадити людям виїхати. 

Понеділок–середа, 22–24 вересня 1941 року: Затримання 

Принаймні три дні євреї залишалися в переповненій синагозі та двох батей-мідрашах. Їх утримували без їжі та води. Туалетів не було. Сотні євреїв привезли з інших міст, зокрема з сусіднього міста Валкінінкай (Олькієники польською мовою). 

Німецька айнзацкоманда 3 часто створювала імпровізовані центри утримання під вартою, які існували лише кілька днів. Затримання євреїв у такий спосіб було типовим для Голокосту в цьому регіоні. Метою було сконцентрувати євреїв громади або району перед їхнім убивством.

Шістнадцятирічний Цві Міхаелі та його сім’я були серед тих, кого загнали до синагоги. Через роки він розповідав, як люди навколо них почали панікувати. Вони почали кричати і верещати. Діти плакали. Люди наступали один на одного, пробираючись до імпровізованої вбиральні у передпокої. Рабин почав проводити молитву. Синагога наповнилася одночасними криками, плачем і молитвами. 

Ситуація погіршувалася, оскільки все більше і більше євреїв з навколишнього регіону примусово переселяли в синагогальний комплекс. Упродовж двох днів і трьох ночей євреїв утримували в тісному приміщенні синагоги. 

У середу, 24 вересня, злочинці вивели євреїв на вулицю. Вони повели євреїв за кілька кварталів до кінного ринку. Щоб дістатися туди, вони пройшли через центр міста. Деякі їхні сусіди зібралися, щоб подивитися і навіть підбадьорити їх. На кінному ринку євреїв охороняла литовська допоміжна поліція з собаками. 

Четвер, 25 вересня 1941 року: Масове вбивство єврейських чоловіків

Вранці в четвер, 25 вересня, зловмисники відібрали приблизно 250 молодих і здорових чоловіків з-поміж тисяч людей, які зібралися на кінному ринку. Євреям сказали, що ці чоловіки будуватимуть ґетто. Але натомість литовські допоміжні підрозділи відвели їх до старого єврейського кладовища. Там їх розстріляли. 

Євреї, яких утримували на кінному ринку, чули звуки розстрілу. За словами Цві Міхаелі, деякі з їхніх неєврейських сусідів підійшли до огорожі ринку і закликали євреїв тікати та рятуватися. Інші, зосереджені на матеріальній вигоді, просили євреїв перекидати цінні речі через паркан. 

Все більше чоловіків і хлопців вели групами на старе єврейське кладовище. Там литовські допоміжні сили змусили їх роздягнутися. Під наглядом німців литовські допоміжні підрозділи розстрілювали єврейських чоловіків, а тіла скидали у заздалегідь викопану яму. Жінки та діти залишалися на кінному ринку під час масового вбивства чоловіків. 

Цві Міхаелі стояв у черзі на розстріл разом зі своїм батьком і молодшим братом. Під час розстрілу куля лише злегка зачепила його. Але куля влучила в його батька, тіло якого впало на Цві. Він згадував:

Але я все ще при свідомості. Я знаю, що відбувається. Я відчуваю, що не помер… Я ще живий. І ще протягом тривалого часу я відчуваю його тіло на собі. І він ставав важчим, важчим і важчим. Я відчуваю, що задихаюся. Я так більше не можу. І я відчуваю його кров по всьому тілу. Важко було вислизнути з-під нього. Але мені якось вдалося….3Footnote 33  

Зрештою, Цві виповз із братської могили і втік. 

Пʼятниця, 26 вересня: Масове вбивство жінок і дітей

У п’ятницю, 26 вересня, злочинці почали масове вбивство жінок і дітей. Вони відвезли їх на возах приблизно за півтора кілометри до кар’єру, де добували гравій. Яма була розташована за католицьким кладовищем. Литовські допоміжні підрозділи розділили жінок і дітей. Жінок змусили роздягнутися і почали розстрілювати їх, скидаючи тіла у братську могилу. Багатьох молодих жінок вони зґвалтували. Потім жорстоко вбили дітей.  

Леон Кан та його брат сховалися на кладовищі. Вони стали свідками вбивства жінок і дітей. Пізніше Леон згадував: «Це була не просто страта і вбивство людей. Це було варварство.»4Footnote 44

Документування масових убивств: Звіт Єґера

У грудні 1941 року Карл Єґер, командир айнзацкоманди 3, хвалився, що його підрозділ вирішив «єврейську проблему для Литви» («das Judenproblem für Litauen»). 

У сумнозвісному звіті до Берліна він перелічив місця, дати та масштаби понад ста масових убивств. Айнзацкоманда 3 здійснила більшість цих масових убивств в окупованій Німеччиною Литві. У звіті вказана дата масового вбивства в Ейшишоку (вказано як Eysisky) — 27 вересня. Невідомо, чи це була помилка, чи, можливо, відображення того дня, коли масове вбивство було завершено або про нього повідомили. 

Єґер повідомив своєму керівництву в Берліні, що його підрозділ вбив загалом 137 346 євреїв. За кожним статистичним записом у Звіті Єґера — жорстоке вбивство людей та знищення єврейських громад у Литві та Білорусі. 

У звіті Єґера зазначено, що в Ейшишоку було вбито 3446 євреїв. Серед них було 989 чоловіків, 1636 жінок і 821 дитина. Розповіді тих, хто вижив, свідчать про те, що кількість загиблих може бути ще більшою.

Порятунок та виживання в Ейшишоку

Пережити масове вбивство

Сотні євреїв Ейшишока пережили масове вбивство, ховаючись і тікаючи. Хаос тих днів надав можливість для втечі. Деякі відмовилися збиратися в синагозі ввечері 21 вересня. Іншим вдалося вислизнути із синагоги або кінного ринку в наступні дні. Згідно зі свідченнями тих, хто вижив, принаймні у двох випадках литовські допоміжні підрозділи допомогли євреям втекти. 

Ті, хто втік і сховався, покладалися на допомогу неєвреїв. Вони зверталися по допомогу до своїх польських сусідів, друзів і працівників. Ці поляки допомагали євреям ховатися від литовських та німецьких охоронців. Поляки переховували людей у своїх будинках і надавали їм одяг, щоб замаскувати їх під селян. Наприклад, після того як Цві Міхаелі виповз із братської могили, він вирушив на ферму друзів сім’ї, які були поляками. Він прийшов до їхніх дверей голий та вкритий кров’ю. Вони допомогли йому помитися та піклувалися про нього. 

Однак уникнення масового розстрілу не гарантувало подальше виживання для євреїв Ейшишока. Німецька окупація та масові вбивства європейських євреїв тільки починалися. 

Порятунок і виживання після масового вбивства

Фото

Сім’я Соненсонів (Фото)

Тримаючись за руки, сім’я Соненсонів іде засніженою вулицею Ейшишока в 1940 році. Зліва направо — Іцхак, Моше, Яффа і Зіппора.  

Німецькі війська окупували Ейшишок у червні 1941 року, а через три місяці розпочали там масове вбивство. Соненсони пережили війну, переховуючись, але Зіппору вбили невдовзі після звільнення Ейшишока. 

Джерело:

• United States Holocaust Memorial Museum, courtesy of The Shtetl Foundation

• Переглянути архівні документи

Після масового вбивства євреям Ейшишока було небезпечно залишатися в містечку. 

Багато людей втекло приблизно за 14,5 кілометрів на південь до міста Радунь, де у них були друзі та родина. Радунь розташовувався в іншому німецькому адміністративному районі, ніж Ейшишок, і у вересні 1941 року масові вбивства в цій місцевості були менш систематичними. Проте багато з тих, хто втік до Радуні, не пережили Голокост. Вони були вбиті в травні 1942 року, коли німці ліквідували Радуньське ґетто.

Інші євреї ховалися в сільській місцевості, намагаючись уникнути виявлення. Вони провели різні періоди часу із польськими друзями або незнайомими людьми. Деякі євреї приєдналися до партизанських загонів у навколишніх лісах.

З ходом війни життя в Ейшишоку та на його околицях ставало дедалі складнішим. Під час німецької окупації покарання за допомогу євреям були суворими. У районі Ейшишока ті, хто був готовий допомогти євреям у момент кризи, не обов’язково були готові або могли йти на ризик довготривалої допомоги. 

Тим не менш, деякі люди допомагали, піддаючи себе великому ризику. Наприклад, Казімєж Коркуць (зовнішнє посилання англійською), польський фермер, переховував шістнадцять євреїв на своїй фермі в сусідньому селі. Серед тих, кого він прихистив, були його друзі Соненсони, зокрема молода Яффа Еліах (уроджена Соненсон). Антоні Гаврилкевич (зовнішнє посилання англійською мовою), молодий польський пастух, регулярно допомагав цій групі євреїв, коли вони переховувалися, забезпечуючи їх їжею та одягом. Він також виконував роль кур’єра між ними та партизанами в цьому районі. 

Підозрювані в допомозі євреям у переховуванні, Коркуць і Гаврилкевич були заарештовані, допитані та побиті окупаційною владою. Однак жоден з них не зізнався, що переховував євреїв. Коркуць був визнаний Праведником народів світу в 1973 році. Гаврилкевич був визнаний у 1999 році.  

Не всі, хто врятувався від першого масового вбивства в Ейшишоку, пережили Голокост. Окрім вбитих у ґетто в Радуні, дехто загинув, коли їхні схованки були виявлені, або під час боротьби в партизанських загонах.

Наслідки

Між липнем і жовтнем 1944 року радянська Червона Армія вигнала німців із Литви та знову окупувала країну. Червона Армія відвоювала Ейшишок 13 липня 1944 року. У цей час до містечка почали повертатися євреї, які переховувалися у сховках. 

Зрештою, лише кілька десятків євреїв з Ейшишока пережили Голокост. 

Вцілілих переслідували спогади про кінець вересня 1941 року та наступні роки. Цві Міхаелі згадував:

Я емоційно не пережив Голокост. Я досі залишаюся роздвоєною людиною. Тому що моє тіло досі в могилі, мій батько наді мною, кров мого брата, мого батька все ще на моїй спині. Вони зі мною. Вони супроводжують мене в моєму повсякденному житті.5Footnote 55

Ушанування пам’яті у «Вежі облич»

Пам’ять про євреїв Ейшишока вшановується у «Вежі облич», експозиції Меморіального музею Голокосту в Сполучених Штатах. У вежі представлено понад 1000 фотографій. Ці зображення свідчать про багате культурне та громадське життя, яке вели мешканці штетла до Голокосту. 

Фотографії зібрала Яффа Еліах (уроджена Соненсон), яка пережила трагедію в Ейшишоку. Еліах була онукою Іцхака та Алте Кац, які володіли фотостудією в місті та зробили багато світлин, представлених на виставці. Еліах протягом 15 років подорожувала світом у пошуках цих фотографій. Про свою мотивацію щодо створення «Вежі облич» вона писала:  

Який меморіал міг би вийти за межі цих образів смерті та віддати належне повному, насиченому життю цих людей, — задавалася я питанням... Я вирішила, що піду своїм власним шляхом, щоб створити меморіал життя, а не смерті.6Footnote 66